Program for changes in the country

Вікторія Музика. Зі Львова в Одесу.

Нотатки думок учасниці “Навчай для України”, вчительки англійської мови Камʼянського ліцею Одеської області, Вікторії Музики

4.02.21

Якось так цікаво, дивилася я куди б це податися на магістратуру, шукала різні варіанти, знала точно: хочу іншу спеціальність, ніж на бакалавраті. І тут, зранку пише подруга:

– Віка, привіт. Короче, я знаю, що ти хочеш займатись освітою і т.д. Одна моя знайома, яка закінчила Оксфорд цієї осені, стала головою програми “Навчай для України”.

На що я їй одразу відповідаю, що ознайомлюся з інформацією.

– Блін, звучить бомбезно.

– там є дворічна менторська програма…

– і навіть можливість закінчити заочно магістратуру!

– ну))) я думаю це крута можливість

– єдине, бачу у Львівській області аж 2 школи, – реально мене засмутило

– я думаю, за два роки розширять мережу

– хе…точно! Здається, я загорілася

– я рада, що ти зацікавилася.

Той день був особливим. Не суботою чи неділею, а просто четвергом, все ж щось таки цікаве відбулось тоді

Кінець лютого, 2021

***

– у якій області Ти б хотіла працювати?

– я бачила на сайті Київську, Львівську та Одеську. Не знаю чому, але, певно, Одеську. Це виклик, інший менталітет і вихід із зони комфорту.

– До нас доєдналися ще Дніпропетровська та Франківська області.

– Оооо, Франківщина, то прооооосто внутрішній рай. Колиска українських традицій і пісень. Хочу!

– але, там лише одна школа…

Я схрестила пальці, і ревно чекали листа, як Сову з Гоґвортса. Тоді я точно була впевнена, що не хочу у Львівську область, бо це близько від дому, Київську чи Дніпропетровську. Натомість Івано-Франківська та Одеська залишилися фаворитами…

***

Початок липня, 2021

Коли практично всі отримали листа я досі чекала свого з величезним нетерпінням. Тоді у телеґрамі прийшло сповіщення: “Знаю, ви чекаєте повідомлення, але залишилося зовсім трішки, а поки знайте, ваша п’ятірка їде в  Одесу! :)”

І тут почалось найцікавіше – думки про місто, яке абсолютно протилежне Львову. Мова, традиції, світогляд, кухня, зрештою. Але щось, та й манило в цій авантюрі. Уже через кілька днів я дізнаюся, що мене чекають у 2 школах, у 2, Карл! І потрібно обрати самій, куди їхати. Я попросила трошки часу на роздуми, і… Тепер ви можете знайти мене у с. Кам’янка. А, і про дощ. Тут він падає не так часто, як у Львові. Але нотки цього аромату щоразу несуть мене додому. До мого рідного міста🖤

“І тут почалось найцікавіше – думки про місто, яке абсолютно протилежне Львову. Мова, традиції, світогляд, кухня, зрештою. Але щось, та й манило в цій авантюрі”.

17.09.21

У мене було багато запитань до себе, до ситуації загалом. Їхати в область, де побутує російська мова, і я, яка нею ніколи не розмовляла такий собі тандем. Хоча, завдяки телебаченню я чула її щодня. Це дало можливість чудово розуміти мову та читати твори. Якось діти запитали:

– Ви дійсно не вмієте розмовляти російською?

– ну чому, загалом, це можливо, але буде дуже повільно.

***Починаю говорити***

– Ой, Вікторія Богданівна, краще розмовляйте англійською та українською, Вам вони більше вдаються.

Наприкінці уроку, я попросила дітей дивитися відео на платформі YouTube англійською мовою, аргументуючи своїм же досвідом, що на слух, мимоволі, мова “лягає” для сприйняття, як у мене і вийшло з російською. І тут, діти порушили питання, якого я не очікувала:

– Вікторія Богданівна, а чому, якщо ми народилися українцями, то говоримо російською мовою?

– так склалось історично.

– ну так, але чому?

– ви чули про Голодомор?

– так.

– а про переселення, розстріляне відродження і кобзарів?

Павза.

– так добре, що Ви розмовляєте українською!

6 клас. У цих дітях є зерно чогось великого.

10.10.21

– а Ви маєте свій клас?

– так, на першому поверсі, кабінет англійської

– Та неееет, ваш, где ученики…

– а, ні, у мене нема класного керівництва

– О, а можна Ви нашим станете?

23.10.2021

– Ну ти ж вчителька, – впевнено подумала я зранку, але сили зробити якусь нову зачіску ще не прокинулися, тому я зробила хвіст, ака “легка недбалість” і почимчикувала до школи. 

Скажемо так, вдягнута я не була як на Paris Fashion Week, але дрескод вчителя був дотриманий на всі 100.

Минав останній урок, сили, які зранку ще не прокинулися в обід по троху казали “бувай”, але до дзвінка залишалось кілька хвилин, тому, “агов, усмішка, ти на варті ще мінімум 5 хвилин.

За вікном страшенний вітер, у класі море пар очей, які хочуть розказати усе на світі, і тут:

– Вікторія Богданівна… – так зніяковіло, – а Ви сьогодні така красива!

“Попереду ще багато. Перед тим, як я почую “I know it”, пройде немало часу, але я вірю, що цей момент настане”.

29.10.2021

Я домовилася з класами, що листуватися можемо до 19:00.

Сьогодні, сповіщення прийшло майже о 21, і починалося так:

– у мене для Вас сумна новина…

Я вже подумала щось трапилось.

– яка???

– ми з 1 по 7 листопада на канікулах

– так, знаю…

– ми цілу неділю не зустрінемось 😭😭😭

– не сумуй

– я буду за вами сумувати😭😭😭

З журбою радість обнялася…

Не думала, що для когось канікули стануть поганими новинами, але це таааак приємно🥺

8.11

Перший день після вимушених канікул. Я реально стурбована тим, що діти напевно все забули (так, я знаю, що правильно учні, та все ж).

2 місяці я намагалася навчити дітей не боятися говорити “я не знаю” замість тихого мовчання. На дистанційці це взагалі щось з чимось – камери вимкнені, мікрофони теж, і ти дивишся на своє відображення і думаєш разом з дітьми скільки то ще чекати до кінця уроку…

І ось, мій 6 клас, мовчанка, яка мене от-от заглушить. Доооообре.

– народ, Вікторія Богданівна ж дуже зла вчителька, правда?

*мікрофони вимкнені*

– а ще сварить, коли помиляєтесь і робить дуже погані замітки у щоденниках…

О Боги, ввімкнулось 3 мікрофони:

– Виктория Богдановна, я не знаю… 

– окей, не страшно,- відповідаю вже з іншим настроєм 

– а как сказать на английском “я не знаю”

– I don’t know

– ну вот, Виктория Богдановна, I don’t know

– but it’s normal!

Чи не робили ми так в універі? Робили! Ох, як згадаю пари, де ми в’їхати не могли what is коїться і тд, то мовчали як баранята і дивилися на викладачів. Як я хочу, щоб ці діти не боялися того, що питати можна і треба.

Попереду ще багато. Перед тим, як я почую “I know it”, пройде немало часу, але я вірю, що цей момент настане.

Contact

Be a part of the changes in the country — email us

If you still have additional questions left or you want to be a part of the progressive movement in Ukraine — be sure to email us.

read something else interesting

News of the organization
News of the organization
Сitations and References in Media
Сitations and References in Media
СEOʼs Blog
СEOʼs Blog
Something want wrong
Message sended