photo_2021-11-08_17-56-17

Зі Львова у Одесу, Вікторія Музика

Привіт! Я Вікорія Музика, випускниця ЛНУ ім. Івана Франка, факультету іноземних мов. Зараз я викладаю англійську мову у с. Кам’янка, Одеської області як учасниця Навчай для України.

Тут Ви можете прочитати мою коротку історію у нотатках, які я пишу у цій захоплюючій пригоді.

4.02.21

Якось так цікаво, дивилася я куди б це податися на магістратуру, шукала різні варіанти, знала точно: хочу іншу спеціальність, ніж на бакалавраті. І тут, зранку пише подруга:

– Віка, привіт. Короче, я знаю, що ти хочеш займатись освітою і т.д. Одна моя знайома, яка закінчила Оксфорд цієї осені, стала головою програми “Навчай для України”.

На що я їй одразу відповідаю, що ознайомлюся з інформацією.

– Блін, звучить бомбезно.

– там є дворічна менторська програма…

– і навіть можливість закінчити заочно магістратуру!

– ну))) я думаю це крута можливість

– єдине, бачу у Львівській області аж 2 школи, – реально мене засмутило

– я думаю, за два роки розширять мережу

– хе…точно! Здається, я загорілася

– я рада, що ти зацікавилася.

Той день був особливим. Не суботою чи неділею, а просто четвергом, все ж щось таки цікаве відбулось тоді

   

Кінець лютого, 2021

***

– у якій області Ти б хотіла працювати?

– я бачила на сайті Київську, Львівську та Одеську. Не знаю чому, але, певно, Одеську. Це виклик, інший менталітет і вихід із зони комфорту.

– До нас доєдналися ще Дніпропетровська та Франківська області.

– Оооо, Франківщина, то прооооосто внутрішній рай. Колиска українських традицій і пісень. Хочу!

– але, там лише одна школа…

Я схрестила пальці, і ревно чекали листа, як Сову з Гоґвортса. Тоді я точно була впевнена, що не хочу у Львівську область, бо це близько від дому, Київську чи Дніпропетровську. Натомість Івано-Франківська та Одеська залишилися фаворитами…

 

***

Початок липня, 2021

Коли практично всі отримали листа я досі чекала свого з величезним нетерпінням. Тоді у телеґрамі прийшло сповіщення: “Знаю, ви чекаєте повідомлення, але залишилося зовсім трішки, а поки знайте, ваша п’ятірка їде в  Одесу! :)”

І тут почалось найцікавіше – думки про місто, яке абсолютно протилежне Львову. Мова, традиції, світогляд, кухня, зрештою. Але щось, та й манило в цій авантюрі. Уже через кілька днів я дізнаюся, що мене чекають у 2 школах, у 2, Карл! І потрібно обрати самій, куди їхати. Я попросила трошки часу на роздуми, і… Тепер ви можете знайти мене у с. Кам’янка. 

А, і про дощ. Тут він падає не так часто, як у Львові. Але нотки цього аромату щоразу несуть мене додому. До мого рідного міста🖤

 

17.09.21

У мене було багато запитань до себе, до ситуації загалом. Їхати в область, де побутує російська мова, і я, яка нею ніколи не розмовляла такий собі тандем. Хоча, завдяки телебаченню я чула її щодня. Це дало можливість чудово розуміти мову та читати твори. Якось діти запитали:

– Ви дійсно не вмієте розмовляти російською?

– ну чому, загалом, це можливо, але буде дуже повільно.

***Починаю говорити***

– Ой, Вікторія Богданівна, краще розмовляйте англійською та українською, Вам вони більше вдаються.

 

Наприкінці уроку, я попросила дітей дивитися відео на платформі YouTube англійською мовою, аргументуючи своїм же досвідом, що на слух, мимоволі, мова “лягає” для сприйняття, як у мене і вийшло з російською. І тут, діти порушили питання, якого я не очікувала:

– Вікторія Богданівна, а чому, якщо ми народилися українцями, то говоримо російською мовою?

– так склалось історично.

– ну так, але чому?

– ви чули про Голодомор?

– так.

– а про переселення, розстріляне відродження і кобзарів?

Павза.

– так добре, що Ви розмовляєте українською!

6 клас. У цих дітях є зерно чогось великого.

 

10.10.21

– а Ви маєте свій клас?

– так, на першому поверсі, кабінет англійської

– Та неееет, ваш, где ученики…

– а, ні, у мене нема класного керівництва

– О, а можна Ви нашим станете?

23.10.2021

– Ну ти ж вчителька, – впевнено подумала я зранку, але сили зробити якусь нову зачіску ще не прокинулися, тому я зробила хвіст, ака “легка недбалість” і почимчикувала до школи. 

Скажемо так, вдягнута я не була як на Paris Fashion Week, але дрескод вчителя був дотриманий на всі 100.

Минав останній урок, сили, які зранку ще не прокинулися в обід по троху казали “бувай”, але до дзвінка залишалось кілька хвилин, тому, “агов, усмішка, ти на варті ще мінімум 5 хвилин.

За вікном страшенний вітер, у класі море пар очей, які хочуть розказати усе на світі, і тут:

– Вікторія Богданівна… – так зніяковіло, – а Ви сьогодні така красива!

 

29.10.2021

Я домовилася з класами, що листуватися можемо до 19:00.

Сьогодні, сповіщення прийшло майже о 21, і починалося так:

– у мене для Вас сумна новина…

Я вже подумала щось трапилось.

– яка???

– ми з 1 по 7 листопада на канікулах

– так, знаю…

– ми цілу неділю не зустрінемось 😭😭😭

– не сумуй

– я буду за вами сумувати😭😭😭

 

З журбою радість обнялася…

Не думала, що для когось канікули стануть поганими новинами, але це таааак приємно🥺

8.11.2021

Перший день після вимушених канікул. Я реально стурбована тим, що діти напевно все забули (так, я знаю, що правильно учні, та все ж).

2 місяці я намагалася навчити дітей не боятися говорити “я не знаю” замість тихого мовчання. На дистанційці це взагалі щось з чимось – камери вимкнені, мікрофони теж, і ти дивишся на своє відображення і думаєш разом з дітьми скільки то ще чекати до кінця уроку…

І ось, мій 6 клас, мовчанка, яка мене от-от заглушить. Доооообре.

– народ, Вікторія Богданівна ж дуже зла вчителька, правда?

*мікрофони вимкнені*

– а ще сварить, коли помиляєтесь і робить дуже погані замітки у щоденниках…

 

О Боги, ввімкнулось 3 мікрофони:

– Виктория Богдановна, я не знаю… 

– окей, не страшно,- відповідаю вже з іншим настроєм 

– а как сказать на английском “я не знаю”

– I don’t know

– ну вот, Виктория Богдановна, I don’t know

– but it’s normal!

 

Чи не робили ми так в універі? Робили! Ох, як згадаю пари, де ми в’їхати не могли what is коїться і тд, то мовчали як баранята і дивилися на викладачів. Як я хочу, щоб ці діти не боялися того, що питати можна і треба

Попереду ще багато. Перед тим, як я почую “I know it”, пройде немало часу, але я вірю, що цей момент настане.