LEV_7692 (3)

Життя до «Навчай для України», або мій шлях до вчителювання, Вікторія Тимошенко

Питання мотивації було найважливішим під час відбору до когорти. Під час заповнення анкети, під час Центру оцінювання і десь мільйон разів на Літньому інституті. Я розповідала про свою мотивацію стільки разів, що в якийсь момент я замислилась «А чи це справді моя мотивація? Це дійсно те що я відчуваю? Чи я повторюю те, що від мене хочуть почути?». І розбираючись в цьому я поринула в спогади.

Мені 6 років, літо перед першим класом. На випускному з дитячого садочка мене питають ким я хочу стати, коли виросту. Моя відповідь тоді викликала сміх в батьків. Я хотіла стати президентом. На питання «Чому?», я відповіла просто: «Хочу змінювати світ. І купити віллу».

Мені 14 років, урок англійської мови в 9 класі. Ми розмовляємо про різні професії та розповідаємо ким хочемо стати в майбутньому. З того уроку я запам’ятала дві речі: я хотіла стати архітектором, щоб побудувати місто майбутнього, і я в жодному разі не хотіла стати вчителькою.

Мені вже 16 років, літо між 10 та 11 класом. Час визначатися з майбутньою професією. Але хіба в 16 років ти знаєш чого ти хочеш? На той момент професією мрії для мене стала Економічна кібернетика. Зараз, згадуючи те, я розумію, що мені подобався обраний ВУЗ, перспективи які я могла отримати, незвична назва, але ніяк не сама професія. Для вступу був обраний прекрасний заклад на березі Чорного моря. Студентське містечко Севастопольського інституту банківської справи УАБС НБУ виглядало як щось незвичне, частинка Америки в Україні. То був 2013 рік. І я думаю, ви вже розумієте всю іронію мого становища.

Зима 2013-2014 років мені тільки стукнуло 17, і для мене, як і для всієї країни, це був визначний момент. Звісно я не була на Майдані, але моє серце палало настроями молоді всієї України. Мої старші друзі відстоювали Україну, а я переживала момент власної самоідентифікації. З того часу я чітко запам’ятала фразу свого шкільного вчителя математики: «Ну, там куди ти вступаєш таких заворушень точно не буде». Не пройшло і місяця, як сталася анексія Криму.

І напевно тоді я вперше замислилася про Gap Year. Бо весь мій світ, всі мої плани зруйнувалися. Влітку 2014, як і всі, я здала ЗНО. І навіть подала документи для вступу. Але в серпні я вже точно була впевнена, що Економічна кібернетика не для мене, і що цього року я не буду вступати. Свій рік перерви я витратила на саморозвиток, самопізнання. Я працювала барменом, займалася волонтерством та шукала професію своєї мрії.

І за іронією долі знайшла її в педагогічному ВУЗі. Та вона не мала нічого спільного з вчителюванням. «Садово-паркове господарство» звучало для всіх моїх знайомих незрозуміло, дивно і якось по-простому. Одна з колишніх однокласниць так і сказала: «Ти зовсім дурна, якщо проміняла кібернетику на це». Але я точно знала, чого я хочу. Я хочу змінювати світ на краще, робити його красивішим. І хто як не ландшафтний дизайнер може зробити це? В цій професії поєдналися всі основні мої цілі – змінювати світ, створювати майбутнє і нести в цей світ красу.

І, як це не дивно, саме ця спеціальність привела мене до вчителювання. Нехай і дивними стежками. Через волонтерство у Фонді дикої природи, потім волонтерства на дитячих фестивалях робототехніки, до подання документів на магістратуру за спеціальністю Середня освіта. І після закінчення двох магістратур щасливий випадок показав мені рекламу «Навчай для України».

Я заповнила першу форму не вагаючись. Але потім були довгі три тижні роздумів перед відправкою анкети. На той момент я розповіла про програму тільки батькам та хлопцю. Бо це були саме ті люди, на яких безпосередньо впливав мій переїзд. І я дуже вдячна, за їх підтримку. Вони не секунди не сумнівалися в мені. І навіть коли я переживала за результати Центру оцінювання, вони ніби вже точно знали, що я впоралась. І так і сталося. Я пройшла до Літнього інституту.

Але зараз відкрию невеличкий секрет. Саме після того, як мені прийшов лист з повідомленням, що я прохожу далі, я почала сумніватися. В мене активно почала розгортатися робота за основною спеціальністю. І це ж була моя робота мрії. Я реально дуже ретельно обмірковувала, чи не стало моє захоплення вчителюванням хвилинною слабкістю? Чи впораюсь я? Чи дійсно я хочу і можу вчити дітей?

Я відправила згоду на участь в останній день. І не скажу, що тоді я вже точно все вирішила. І ось знайомство з когортою. Спочатку в чаті, потім в Зумі. Коли тебе оточують такі неймовірні люди, все одразу встає на свої місця. Ти відчуваєш таку підтримку, що готовий відкинути усі свої страхи та почати завойовувати світ. Після першого офлайнового дня я написала своєму науковому керівнику, що аспірантура зачекає. Я більше не брала нові проекти. Це і була моя точка відліку становлення вчителької біології.

І ось, закінчився жовтень 2021 року. Я вже два місяці вчителька. За цей час було стільки всього, що не описати двома словами. Але не було одного – я досі ще жодного разу не пожалкувала, що вибрала цей шлях. Це мій шлях до змін та прекрасного світу майбутнього. І яким би тернистим він не був, зараз я знаю точно – я пройду його до кінця.