Через повномасштабну війну багато українських школярів опинилися в умовах нестабільного й уривчастого навчання, хтось застав перехід з дистанційного на офлайн навчання, а деякі діти досі змушені навчатися онлайн, інколи навіть далеко від своїх шкіл. Як приклад, учні п’ятих класів — одні з тих, хто особливо гостро відчуває наслідки. Замість впевненого переходу від молодшої до середньої школи, діти часто мають прогалини в базових знаннях, читають із труднощами, губляться в логіці простих завдань і бояться брати участь в уроці та взаємодіяти з однолітками через відсутність якісної соціалізації під час онлайн навчання.
У Фонтанському ліцеї, що на Одещині, вчителька історії Катерина Захарочкіна в межах проєкту ГО «Навчай для України» «Тьюторські catch-up центри: подолання освітніх втрат в умовах надзвичайних ситуацій» допомагала своїм учням наздогнати втрачене впродовж тритижневого інтенсиву.
Катерина викладає історію України та громадянську освіту, а в проєкті з надолуження освітніх втрат працює саме з пʼятикласниками. Це були ті діти, які самі захотіли підтягнути знання, краще зрозуміти предмет. За словами вчительки, ці позакласні заняття не лише допомагали заповнювати навчальні прогалини, а й стали безпечним простором, де діти спілкувалися, відкривалися й знову повірили у власні сили.
Про ситуацію з освітніми втратами в учнів, проведення catch-up занять та їхній вплив на дітей у сільській школі — читайте далі.
Освітні втрати в школі, де працює Катерина, — не просто статистика, а буденність, з якою вчителька стикається щодня.
«Діти зараз дуже втомлені. Багато з них — настільки, що ця втома вже переросла в хронічну тривожність», — розповідає Катерина. Вона наводить приклад одного з учнів, із яким працювала на заняттях з надолуження освітніх втрат: хлопець часто не може спати вночі через повітряні тривоги, сильно тривожиться, навіть на якийсь період був змушений виїхати до бабусі в село, де було тихіше й спокійніше. Це був єдиний спосіб зберегти для нього бодай мінімальний комфорт і продовжити навчання потім.
У таких умовах повітряні тривоги стають серйозним бар’єром для якісного навчання й засвоєння матеріалу за програмою. Після ночей, коли бувають затяжні повітряні тривоги чи відбуваються обстріли, учні приходять до школи дуже втомленими або не приходять узагалі. Якщо сигнал тривоги звучить під час уроку — а таке трапляється регулярно — діти засмучуються: особливо якщо щойно почалася цікава тема. Вони не хочуть спускатися в укриття, бо знають: чекати доведеться не п’ять хвилин, а іноді весь урок або й довше.
«Бували періоди, коли тривога тривала три уроки підряд, — згадує вчителька. — Якщо в цей час ми мали проходити справді важливу тему, я обов’язково поверталася до неї згодом — бо розуміла, що вдома учні самостійно її не засвоять. Натомість менш критичні теми ми просто переглядали або я просила прочитати параграф самостійно». Самостійне вивчення вдома під час тривог чи дистанційних днів, за її словами, рідко дає результат, співставний з роботою на уроці. Найперше — через різний рівень підготовки: хтось легко розбирається сам, а інші не розуміють, що саме треба зробити, або не мають на це ресурсу.
Освітні втрати проявляються не лише в браку знань, а й у базових навичках, як-от навички читання, критичного мислення, без яких неможливо вчитися далі. Учні середньої школи часто не розуміють умови задач, які потребують простих обчислень чи логічного мислення. Наприклад, завдання відняти одну дату від іншої або визначити, скільки часу минуло від історичної події до сьогодні, викликає труднощі навіть у старшокласників.
Чому шкільних уроків недостатньо для надолуження освітніх втрат
Під час звичайних уроків часу на глибоке пояснення та повторення матеріалу критично не вистачає. Вчителі змушені рухатися відповідно до навчальної програми — навіть якщо учні не встигають засвоювати нові теми. За словами Катерини, в таких умовах додаткові заняття стають єдиною можливістю повернутися до базових речей — тих, які мали б бути засвоєні ще кілька років тому.
«Ми ставили собі за мету: навчити основ, що точно знадобляться в майбутньому. Поки не закріпимо — не йдемо далі», — пояснює вона.
«Це одна з найбільших проблем — програма не враховує індивідуальні темпи учнів, — пояснює вчителька. — У мене на паралелі — чотири класи п’ятого. Один клас схоплює матеріал дуже швидко, а інший — потребує значно більше часу, і їм справді важко. Але замість того, щоб зупинитися й розібрати складне, ми змушені рухатися далі, бо “треба пройти програму”».
За 45 хвилин учні мають опанувати одразу кілька понять — наприклад, визначення століть, розв’язання історичних задач, хронологічні вправи. У таких умовах неможливо дати дітям час на практику чи впевнене засвоєння. «Тому саме на catch-up заняттях ми могли приділити одну тему кілька зустрічей: грали в ігри, робили вправи, закріплювали навички. І лише тоді був результат. А на уроці — щойно щось пояснив, уже дзвінок, усе закінчено. Домашнє завдання — не вихід, якщо діти не зрозуміли, що саме їм робити», — підсумовує вчителька.
«Під час тренінгів для вчителів від ГО “Навчай для України” ми з колегами зі школи отримали багато дієвих інструментів, які я одразу ж почала використовувати у своїй роботі, — розповідає Катерина. — Мені дуже сподобалося, що увага була не тільки на методиках і роботі з дітьми, а й на стані самого вчителя — як він може відновлюватися й підтримувати себе. А ще важливо: всі інструменти ми спочатку тестували на собі, і це дало змогу краще зрозуміти реакції дітей уже під час занять».
Після завершення навчального року, на початку червня, у межах проєкту в школі стартували літні навчальні інтенсиви — заняття з надолуження освітніх втрат, що поєднували предметну підтримку з тьюторськими годинами. У межах програми було заплановано 31 заняття, з них 7 — тьюторських, які допомагали дітям говорити про емоції, знижувати стрес і повертати відчуття безпеки. Але на практиці, розповідає вчителька, кордони між формальним і неформальним стиралися.
«Ми щоразу починали з простого: питали, як справи, як пройшла ніч. Після тривог діти приходили втомлені, але не хотіли пропускати заняття. Казали: “Мені цікаво, я хочу бути тут”, — згадує вчителька. — Ми розбирали теми з предметів, виконували практичні роботи, грали в ігри. Завжди були фізкультхвилинки під популярну музику, тести, інтерактиви з QR-кодами — діти це просто обожнювали».
Особливе місце посідали тьюторські години — розмови про стрес, самоцінність, розкриття талантів, підтримку. Саме під час цих зустрічей, коли учні досліджували себе, свої реакції на певні ситуації, вони починали більше відкриватися і більше говорити про свої переживання, ніж зазвичай. А ще цінним стало те, що учні могли усвідомити сильні сторони та свою унікальність.
«Одна дуже тиха дівчинка довго мовчала про свої таланти. А на занятті з теми про самоцінність раптом розповіла, що малює й монтує відео. Клас був вражений, підбадьорював її — і вона розцвіла. Це справді було зворушливо. Я бачила, як ці діти, які часто почуваються загубленими, отримували визнання, увагу й віру в себе».
Заняття вплинули не лише на академічні навички, а й на атмосферу в класі. За словами вчительки, саме тоді між дітьми почали формуватися нові дружні зв’язки. Ті, хто раніше майже не спілкувалися, знаходили спільні інтереси, відкривали одне одного з несподіваного боку.
«В однієї моєї учениці — дуже тихої, сором’язливої — було мало друзів у класі. Але коли вона розповіла, що сама монтує відео й малює, однокласник, який теж цим захоплюється, був у захваті. Вони почали дружити, обмінялися контактами, разом щось створювали. Інші теж доєднувалися: просили показати малюнки, говорили компліменти, ділилися своїм».
Такі заняття допомогли не лише дітям краще пізнати одне одного, а й побачити у вчительці людину, якій можна довіряти.
«Одне з тьюторських занять ми зробили у вигляді чаювання. Постелили килимок, сіли колом, я запропонувала поговорити про стрес. Спершу діти ніяковіли — казали, що не відчувають нічого особливого. Але за пів години розмова розкрилася, і вони почали ділитися тим, що справді хвилює. Ми сиділи значно довше, ніж дозволяє урок. Ніхто не хотів йти».
«Ми навіть влаштовували день TikTok-відео. Діти були в захваті, надсилали мені відео ввечері, питали, коли буде ще. А батьки писали мені повідомлення — дякували за те, що діти самі рвуться на заняття!»
Ці кілька тижнів дали учням більше, ніж просто засвоєний матеріал. Вони принесли відчуття залученості, прийняття, важливості. А це — одна з найміцніших основ якісного навчального процесу.
Під час предметних занять дітям найбільше запам’яталися ігрові форми навчання, зокрема інтерактивні тести та вправи через QR-коди з посібника від ГО «Навчай для України». «Одна дівчинка щозаняття чекала саме QR-коди: “А ми сьогодні будемо проходити щось по коду?” — питала вона з порога», — згадує вчителька. За її словами, ігрові інструменти мають хороший вплив, бо знижують напругу: «У звичайному уроці відповідати на питання — це стрес. Дитина може знати матеріал, але хвилюється, плутається, боїться поганої оцінки. А в грі — вона просто грає. І навіть якщо робить помилку, одразу хоче спробувати ще раз».
Такі інструменти не просто роблять навчання цікавішим — вони допомагають учням краще засвоювати матеріал. «Після помилки дитина сама хоче пройти завдання ще раз — і наступного разу виконує його правильно. Це працює краще за звичайне опитування».
На останньому занятті вчителька історії вирішила відійти від звичних форматів перевірки знань і створила власну настільну гру. Головна ідея — перетворити фінальне заняття на цікаву, динамічну подію, яка водночас дає змогу зрозуміти, що засвоїли учні за час навчання.
«Я хотіла зробити щось, що поєднає перевірку знань і елемент гри. Щоб діти не сиділи на місці, а рухалися, грали, і водночас — пригадували, що ми проходили. У класичному опитуванні вони часто хвилюються або втрачають інтерес, а тут вони навіть не одразу розуміють, що це — тестування», — пояснює вчителька.
Гру вона розробила за день до заняття: створила великий кольоровий фон, об’ємні деталі у 3D-форматі, вирізала фігурки героїв, оформила білети — і все це власноруч. Теми, які вивчали впродовж року, стали частиною гри: княгиня Ольга, козаки, основні дати й події.
«Учні були в захваті, бігали між партами, відповідали на запитання, допомагали одне одному, сміялися. А я — спостерігала й розуміла, хто що пам’ятає. Це була водночас і рефлексія, і навчання, і оцінювання — без тиску, без страху. Такий формат — це і задоволення, і глибоке закріплення знань».
До слова, усі матеріали з надолуження освітніх втрат, які використовувалися в межах проєкту, є відкритими для будь-якого вчителя чи вчительки. Їх можна знайти на сайті ГО «Навчай для України», завантажити, адаптувати під свій контекст і застосовувати як під час додаткових занять чи уроків за шкільною програмою, так і в рамках волонтерських ініціатив чи тьюторських годин.
«Дуже багато колег питають мене, звідки ці матеріали, і чи справді все доводиться готувати самотужки. Так, я сама шукаю додаткові ігри чи вправи, але основа, яку нам надали, — це чудовий методичний ресурс. Це як мати підручник, що допомагає будувати логіку занять», — ділиться вчителька.
На питання, що найбільше запам’яталося з літніх інтенсивів, Катерина Захарицькіна — одразу згадує свого учня, який на звичайних уроках практично не говорив. «Він мовчав завжди. Не відповідав, навіть коли питала. А тут, коли ми почали вивчати століття через ігри, картки, завдання, — він став піднімати руку, відповідати, кричати “я зробив!”. Він почав проявляти себе й впевнено засвоювати теми».
Катерина пояснює, що важливу роль зіграла мала кількість дітей у групі: у класі з 15+ учнями неможливо приділити стільки уваги кожному. А тут — інший формат (на заняття для надолуження знань приходила невелика група — близько 8 учнів): «Я могла підійти до кожного, дати конкретне завдання, дочекатися відповіді, побачити, де саме складність, і допомогти її подолати».
«Пропуски були лише у випадках повітряних тривог або коли хтось із дітей був на лікарняному чи поза школою з особистих причин. В цілому ж, пропусків майже не було», — розповідає вона.
«Ми пропрацювали теми п’ятого класу, які є основою для подальшого навчання. Якби діти не засвоїли цей матеріал, у шостому класі їм було б набагато складніше. Зокрема, історичні задачі та поняття століть — вони всюди, і важливо, щоб діти вміли з ними працювати. Ми це все повторили, і тепер у шостому класі їм буде значно легше», — пояснює Катерина.
Результати вражають. Навіть ті, хто на уроках навчався непогано, але мав прогалини, за три тижні помітно підтягнулися — настільки, що тепер можуть впевнено претендувати на високі оцінки. «Діти не просто підтягнули знання — вони повірили в себе. Побачили, що можуть. А це — найважливіше».
Проєкт реалізується ГО «Навчай для України» за сприяння Норвезької ради у справах біженців (NRC) в Україні за фінансової підтримки Норвегії.
