«Найкращий спосіб самому навчитися — це навчити когось».
Мене звуть Марта Чебан, пластунка і менторка математики у програмі СтудМентор від ГО «Навчай для України».
Сама я із Тернополя, де і долучилася до Пласту. Коли переїхала на навчання до Львова, то продовжила долучалася до діяльності Пласту у різних форматах: волонтерила, організовувала табори, мандрівки. Мені це все було близьке і подобалося працювати з дітьми, а особливо з підлітками, бо з такого віку вже проглядаються спільні цінності.
Крім того, у мене був синдром відмінниці, і саме у Пласті я навчилася дозволяти собі робити помилки, за що дуже вдячна.
І у Пласті, і у СтудМенторі вчать брати на себе відповідальність за результат.
Крім того у СтудМенторі вчать складати стратегії. І це класно, бо коли ти займаєшся з групою дітей, то ставиш їм і собі якусь ціль. Наприклад, коли я переїхала у Київ, то там була велика проблема із засиллям російської мови, тому я собі ставила за ціль, щоб хоча б умовно за п’ять років, протягом яких я займаюся з цими людьми, вони стали краще говорити українською мовою.
Кажуть, ніби найкращий спосіб самому навчитися — це навчити когось. Це класно практикувати і в Пласті, і в СтудМенторі.
Мені у житті знадобилося розуміння того, що треба бути прикладом. У СтудМенторі, якщо у тебе щось запитують, є два варіанти дій: коли ти маєш відповідь і коли ти її не маєш. І ось у другому випадку потрібно теж вміти показати приклад того, що не знати — не соромно. Це важливо. І коли я тепер маю своїх дітей, то цей досвід мені дуже стає у пригоді.
У СтудМенторі я викладала для дівчинки з шостого класу. Нам говорили, що на програмі можуть бути діти, яких батьки заставляють брати участь. І це була якраз ця учениця. Вона розповіла, що не любить математику, але повинна вчити, щоб отримувати гарні оцінки. Я старалася, щоб на заняттях їй було цікаво, і у процесі навчання мені почало здаватися, що дитині почав більше подобатися предмет або, принаймні, вона краще почала його розуміти.
А коли у нас були останні уроки, вона сказала, що багато чого навчилася. І я подумала: якщо їй сподобалось, то це все, чого я хотіла.
У восьмому класі у моїй групі була дівчинка і два хлопці. Останні два роки вони у школу майже не ходили, тобто ми з ними проходили програму сьомого класу. Класно, що вони давали зворотний звʼязок, тому мені вдалося кілька разів пояснити теми, які вони гірше розуміли.
Ще запамʼяталися мені підготовки до уроків. Тому що коли в тебе немає світла і не працює інтернет, ти шукаєш різні шляхи проведення уроку.
Я зазвичай презентацію робила десь в PowerPoint, а одного разу довелося її на листочку малювати. Тоді згадалося, як у Пласті ти гутірки готуєш у таборі, і там немає гаджетів, і ти можеш це все руками малювати і майструвати.
Обидві організації дали мені, перш за все, спільноту. Це те, що я дуже ціную у всіх організаціях, до яких потрапляю.
Головне — не хвилюватися, вірити в себе, бо діти часто бояться більше, ніж ти. Вони спокійно слухатимуть, якщо відчуватимуть твою впевненість. Релаксуй, все буде добре. Головне — поважати дітей, і вони відповідатимуть взаємною повагою.
Робіть справу, яка збиратиме навколо вас відданих та світлих людей.
