Юлія Бондаренко — учасниця програми СтудМентор і координаторка Волонтерської Платформи від Української Волонтерської Служби. Одні з найважливіших подій у житті кожного, в тому числі й Юлі, — вступ в університет та переїзд з батьківського дому — збіглись з початком повномасштабної війни.
У своїй історії Юлія розповідає про те, як вона приєднується до волонтерських спільнот, де добро стає системною дією.
Мене звати Юля. Я родом із Кривого Рогу, а останні чотири роки живу в Києві. Часто повертаюся додому, люблю подорожувати Україною, відкривати для себе великі й маленькі громади.
Окрім цього, моєю великою любов’ю є волонтерство.
Я відкрила його для себе ще під час навчання в середній школі. Зрозуміти, навіщо мені волонтерство, змогла в 11-му класі, коли долучилася до програми від Української Волонтерської Служби — «Шкільні Агенти Волонтерства». Відтоді я — частина спільноти Української Волонтерської Служби.
З лютого по червень 2022 року я думала лише про те, як можу бути корисною. У цей час я була вдома, у Кривому Розі: допомагала з евакуацією людей, сортувала ліки, збирала гуманітарні набори. Також волонтерила онлайн — на гарячій лінії Української Волонтерської Служби, де опрацьовувала запити про допомогу від людей з різних куточків України.
Коли стала студенткою Києво-Могилянської академії та переїхала до Києва, я продовжила волонтерити — долучалася до ініціатив із відбудови, університетських подій.
І навіть коли не знала, чим можу бути корисною, просто приходила й робила щось. Уже в процесі розуміла, наскільки це потрібно іншим.
Для мене у волонтерстві, що в школі, що зараз, головна мотивація — бажання бути корисною і хоч чимось допомогти.
Наприкінці першого курсу я зрозуміла, що хочу бути дотичною до волонтерства не лише як учасниця, а й як людина, яка розвиває його культуру. І саме Українська Волонтерська Служба стала місцем, де я могла допомагати іншим знайти свій волонтерський шлях.
Так я почала працювати з онлайн-ресурсом Волонтерська Платформа, а зараз координую цей напрям. Ми вже запустили систему нарахування волонтерських годин, і хочемо, щоб у майбутньому вони враховувалися як досвід — під час вступу до університету чи працевлаштування.
Мені дуже подобається, що завдяки Волонтерській Платформі ми можемо допомагати людям знаходити «своє» волонтерство, а організаціям — «своїх» волонтерів. І водночас я через цей ресурс бачу, де сама можу бути корисною.
Довгий час я прагнула більше працювати руками: молотком стіни розбивати, паяти дрони. Хотілось бути ближчою до війська. Водночас особливою моєю любов’ю завжди була робота з дітьми і освіта.
Тож коли дізналась про програму СтудМентор від ГО «Навчай для України», я зрозуміла, що хочу спробувати себе в ролі менторки.
Перед стартом СтудМентора всі учасники проходять навчання з менторингу та основ педагогіки, і я вважаю, що це один із найкращих прикладів якісного онбордингу волонтерів. В Українській Волонтерській Службі ми досліджуємо, як організації працюють зі своїми волонтерами, — і приклад ГО «Навчай для України» справді надихає.
Я викладала історію України. Люблю цей предмет ще з своїх шкільних часів і ця любов багато чим пов’язана з моїми діями.
Мені хотілося, щоб мій малесенький вплив міг надихнути дітей.
Хотіла стати для них прикладом того, щоб вони можуть робити.
Для мене історія і волонтерство –– це взаємопов’язані речі. Коли я викладала у межах програми для групи шестикласників, ми розглядали події Київської Русі і не заходили в часи новітньої історії. Але я все одно старалась підбирати матеріали так, щоб були паралелі і з сучасністю. З тим, що відбувається навколо.
Я люблю менторство, бо це для мене процес обміну думками, навчання одне в одного. Робота з шостими класами стала новим досвідом. Я зрозуміла, з якими ситуаціями зіштовхуються діти, в якій реальності вони живуть.
Я намагалася підтримати їх навіть дрібницями — тематикою уроків, активностями, просто спілкуванням. І я не очікувала нічого навзаєм, але їхня зацікавленість відчувалась віддачею. Це було надзвичайно цінно.
У спільноті СтудМентора є багато людей, які лише починають свій шлях волонтера. Я щиро вдячна їм за те, що вони беруться за цю не завжди легку, але дуже потрібну роботу. Внесок кожного з них відчутний у дітях, у їхньому ставленні до навчання, до життя і до майбутнього нашої країни.
Волонтерська спільнота за цей час стала місцем, де ти отримуєш максимальну турботу, підтримку, розуміння. Бо зазвичай ви всі, навіть будучи в різних проєктах, в різних містах, — все одно лупаєте ту саму скелю.
Цінно, коли ви можете одне одного підтримати словом, жартом, мемом тощо і розуміти, що тебе всі у спільноті приймають, розуміють. Тому для мене волонтерство — завжди про людей, про спільноту і про підтримку, яка є в ній.
Завдяки волонтерству я зрозуміла, що я можу робити та чим я можу допомагати, і до сьогодні продовжую це досліджувати. Бо світ змінюється, світ оновлюється дуже швидко. Долучаючись до волонтерства, можна постійно знаходити щось нове і розуміти, ким ти в ньому можеш бути.
