Блоги

Чи є щось, чого ми й досі не знали про підлітків, які дорослішають, проживаючи найскладніший досвід в житті? Досліджуємо це питання разом з учасниками та наставниками Менторських клубів від ГО «Навчай для України».

«Я Гліб. Мені п’ятнадцять. І згадати життя без війни — це для мене задача з зірочкою. Бо коли все почалося у 2014-му, мені було три. Я ріс, поки навколо мене розгортались історичні події», — починає свою промову під час Премії «Імпульс» Гліб Кубишкін, амбасадор ментального здоровʼя з Харківської гімназії 88. Нижче публікуємо текст промови Гліба, зверненої до дорослих та підлітків.

У прифронтовому Миколаєві шкільні коридори одного із миколаївських ліцеїв попри все живуть своїм звичним ритмом — перерви, сміх, швидкі розмови між уроками. Але останні пів року у цю буденність регулярно додається ще одна тема: тренінги з ментального здоров’я, які проводять самі підлітки для своїх однолітків у межах програми «Імпульс» від ГО «Навчай для України». Сьогодні ми розповідаємо, що робить команда, чому діти вирішили взяти участь у проєкті та що їм найбільше подобається у амбасадорстві.

Я — Юлія Скрипник. Уже 18 років у професії, яку люблю серцем. Працюю в Петропавлівському ліцеї №1 Петропавлівської селищної ради. Живу і працюю на прифронтовій території — за 35–40 кілометрів від зони бойових дій.

Коли Дарина Кіцела вперше вийшла на онлайн-заняття з п’ятикласниками, то відчувала розгубленість. До цього вона працювала з підлітками, які вже готувалися до іспитів, мали чітку мету (здебільшого — успішна здача НМТ) і знали, навіщо їм англійська. А тут було по-іншому. Це був її перший досвід проведення занять у межах програми СтудМентор від ГО «Навчай для України», де молодь на волонтерських засадах допомагає школярам з прифронтових регіонів надолужувати знання та навички. Дарина двічі на тиждень по 45 хвилин викладала англійську для невеликих груп дітей — від трьох до шести учнів. 

ГО «Навчай для України» провела розмову з командою ГО «Вшануй» про те, як говорити з дітьми про втрату та формувати культуру пам’яті в освітньому середовищі.

Для групи школярів із прифронтового Нікополя «золотий квиток» в Освітньому адвент-календарі від ГО «Навчай для України» перетворився на справжню подорож і можливість бодай на кілька днів відчути життя поза постійною небезпекою.

Меми про емоції, каруселі з порадами про підтримку та арт-зустрічі для молодших школярів — так підлітки з Люботина на Харківщині говорять зі своїми однолітками про ментальне здоров’я. Команда амбасадорів, створена у межах програми «Імпульс» від ГО «Навчай для України», у своїх активностях поєднує онлайн-контент і офлайн-активності, щоб підтримати ровесників.

Команда амбасадорів ментального здоровʼя програми «Імпульс» з Нових Петрівців, що на Київщині, не чекає, поки хтось організує для них простір підтримки. Вони самі створюють ініціативи, що допомагають одноліткам турбуватися про власне ментальне здоровʼя. 

Цей блог про перше у світі у час війни рандомізовано-контрольоване дослідження, проведене ГО «Навчай для України» у партнерстві зі Світовим банком, написала Леліс Дінаре-Діас, економістка-дослідниця у команді з людського розвитку Дослідницької групи з розвитку Світового банку, у співавторстві з Ренатою Лемонс, Джеймсом Ґрешам, Роні Родрігесом-Раміресом та Гаррі А. Патрінос.

Програмна директорка ГО «Навчай для України» Анастасія Донська пропонує подивитися на дослідження, яке доводить конкретними статистичними даними, що підтримка освіти у часи війни є не лише можливою, а й необхідною інвестицією у людський капітал країни.

Колонка Ірини Копайгородської, координаторки програми СтудМентор, про менторів, дітей, мотивацію і маленькі мрії, що стають великими проєктами.