Національна амбасадорка ГО «Навчай для України» Лана Чубаха каже, що діти — її суперсила. Саме вони надихають її мріяти й створювати більше, — адже у кожній дитині вона бачить необмежений потенціал.
Для Лани амбасадорство — це не про статус, а про відповідальність і можливість підсилювати цінності організації, що розкриває в дітях найкраще. Її головний орієнтир — створювати добрі зміни й бути поруч там, де її енергія може додати світла.
Ми говорили з Ланою близько двох годин, у час довгих відключень світла по всій країні і після її ротації у «Госпітальєрах» — добровольчому медичному батальйоні. Це — тепла, щира розмова про ментальне здоровʼя, освіту та підлітковість у найкращому її прояві.
«Я вірю, що світ рухають молоді люди з новим баченням і новими потребами». Інтервʼю із амбасадоркою ГО «Навчай для України» Ланою Чубахою
23 грудня, 2025 
Автор:
ГО «Навчай для України»
ГО «Навчай для України»
Поділитися:
Лано, хочу почати з питання, яке дуже «на поверхні» — чому? Чому ти стала національною амбасадоркою програми «Імпульс» від ГО «Навчай для України»?
«Імпульс» – це програма амбасадорів ментального здоровʼя для підлітків, у межах якої команди підлітків з прифронтових регіонів створюють для однолітків проєкти, що поширюють культуру турботи про ментальне здоровʼя.
Почну з далекого 2021 року, коли я вперше дізналася про програму (тоді ще) «Навчай для України» (зараз: програма лідерського розвитку через вчителювання «Навчай» — прим. ред.). Я шукала роботу, нові можливості, і серйозно розглядала участь у програмі. Через сімейні обставини не змогла долучитися, але сама ідея мене дуже надихнула. Мені імпонувало, що люди готові віддавати свій час і ресурси справі, яка виходить далеко за рамки просто роботи.
Я зрозуміла, що ця програма — це цілий спосіб життя та взаємодії з усіма учасниками освітнього процесу протягом року. Окрім власне навчання та викладання, там багато творчості, неформального спілкування, спільнототворення. Це мені дуже близьке, бо я ніколи не була з учнями виключно у форматі «вчитель—учень». Можливо, комусь це здається неправильним, але я дуже прив’язуюся до дітей, з якими працюю.
У «Імпульсі» мені відгукнувся акцент на взаємному обміні: не тільки ми передаємо досвід, а й самі вчимося у покоління, з яким працюємо. У вересні, коли діти приїхали у табір до Львова з Дніпропетровської, Запорізької, Сумської, Миколаївської, Харківської, Чернігівської, Херсонської та Київської областей, деякі з них вперше побачилися із однокласниками наживо, бо навчаються дистанційно з різних куточків країни. Під час табору я побачила справжніх, відкритих підлітків, у яких «горять очі», — і це дуже надихає.
Після табору у мене сформувався майже ідеальний портрет сучасного підлітка. Складається враження, що там були найкращі діти — підлітки, які пвже мають певні цінності, позицію, світогляд.
Вони свідомі, емпатичні, вміють спілкуватися, а це вже чудова база для подальшого розвитку будь-яких навичок. Я бачу, що вони поважають одне одного, цінують своє середовище, підтримують. Для них важливо належати до групи — але не просто заради стилю чи музики, як це було в моєму підлітковому віці, а через ідею, мрію, бажання створювати й змінювати.
Вони мене надихнули й дали відчуття якогось спокою за майбутнє. Інколи думаєш про момент, коли вже не зможеш так активно висловлювати свою позицію через вік чи обставини. І розуміти, що є підлітки, які продовжать цей шлях, — величезне полегшення.
Мені також подобається, що, попри зовнішню «дорослість», у них залишилося місце для простих дитячих радощів. Це показує їх людяність і нагадує: попереду в них ще так багато всього. І що бути дитиною — це не про інфантильність, а про відкритість до світу.
Я вірю, що світ рухають молоді люди з новим баченням і новими потребами.
Чим для тебе є освіта? Чи вона важлива — якщо важлива? І чого бракує українській освіті?
Сьогодні я приходжу до висновку, що найбільший наш вплив на дітей — це приклад. Не наслідування, а саме приклад як явище, як контекст. Усе, що я роблю, навіть дрібниці, має ефект метелика й впливає на чиєсь життя.
Робота з дітьми це відчутно показує. Іноді достатньо одного дня, іноді — потрібно років. Але коли бачиш, як вони розвиваються, як щось у них змінюється завдяки тобі — це дає величезний сенс.
Те, що діти переживають зараз, включно з досвідом війни, теж формує їхнє майбутнє. Їхнє розуміння контексту, уміння прожити травматичний досвід, трансформувати його у творчість, проєкти, дії — це все закладає фундамент майбутніх великих рішень.
Мені іноді страшно бачити, коли діти живуть повністю поза контекстом війни або поза українським інформаційним простором. Бо рано чи пізно це створює розрив у їхній свідомості. Тому мене так тішить бачити підлітків, які все це усвідомлюють і роблять свідомий вибір. Це покоління, яке дуже рано подорослішало — але саме завдяки цьому воно може стати сильним.
Їм буде про що розповідати у майбутньому — як вони діяли, що відчували, як були частиною суспільних змін.
Освіта має бути в ідеалі еквівалентна поняттю інтелекту та розвитку когнітивних функцій. Але, на жаль, не завжди дитина в освітньому середовищі може розвивати ці якості.
Для мене освітній процес — це більша частина життя тих, хто в нього залучений. Тому треба його зробити максимально ефективним та зручним для всіх. Щоб це не була каторга, адже освіта бере на себе дуже багато ролей і завдань.
Мені б хотілося, щоб українська освіта розвивалася. Зараз є відчуття меншовартості. Я розумію, які у нас є недоліки, але мені дуже хочеться, щоб люди пишались вступом в українські університети, щоб випускники українських шкіл пишались навчанням тут. Щоб ми розуміли, що у державній школі, ліцеї чи приватній школі — у селі чи у місті — всюди діти мали доступ до достатнього рівня знань.
Мене вражає, наскільки адаптивна українська система освіти: створення шкіл у метро в Харкові, навчання в укриттях. Це не ідеальні умови, проте настільки круто вона адаптується з роками. Люди розуміють: «А як інакше? Ми ж не можемо це просто кинути». Ці труднощі сприймаються як виклик, який ти просто вирішуєш і відкриваєш ще більше можливостей. Може, в якомусь сенсі це нам додає переваг у гнучкості.
Мій попередній досвід у сфері освіти — це приватна школа та приватні освітні інституції. Якщо говорити про систему освіти загалом, то найбільша проблема — це нестача ресурсів. Не тільки фінансових, а й інструментальних.
Сучасні діти — це покоління альфа. Вони мислять інакше, їм потрібні сучасні інструменти: методичні матеріали, технології, гейміфікація, гнучкі підходи. Викладання лише підручниками й зошитами вже не працює. Іноді школам елементарно бракує фізичних ресурсів, техніки, матеріалів, які полегшують навчальний процес — як дітям, так і вчителям.
Інше — це люди. У школі мають бути вчителі з внутрішньою мотивацією, з чіткими переконаннями, з готовністю вкладатися. Бо якщо ставитися до цього просто як до роботи «з 9 до 5», то результат буде відповідним. Але водночас така робота вимагає великих емоційних і інтелектуальних ресурсів, тому вигорання неминучі без підтримки.
Про що для тебе ментальне здоровʼя?
Для мене у словосполученні «ментальне здоров’я» ключовим є, безумовно, здоров’я. Це основа та фундамент всієї життєдіяльності. Без підтримки і фізичного, і ментального здоров’я неможливе повноцінне функціонування як окремого організму, так і суспільства.
У складний час люди навчилися надавати собі допомогу, і це дуже важливо. Однак, це часто виснажує. Тому наявність додаткових організацій, матеріалів, фахівців та ініціатив, які підтримують і допомагають, є дуже цінною. Це дає відчуття, що ти не один.
Я психологиня за фахом, тож знаю, що впливає на ментальне здоров’я і як про нього дбати. Мені щоразу цікаво долучатися до таких проєктів, які «Імпульс». Вони дають можливість дізнатися щось нове та стають нагадуванням про те, що постійне повторення простих істин — «пий воду», «гуляй» — є необхідним.
Мені подобається, що у програмі все будується на вікових особливостях, зокрема, підліткового віку, коли формуються засади всього подальшого життя. Якщо з ранніх років людина знає, що їй допомагає, на що варто звертати увагу, що є «критичними дзвіночками», вона завжди зможе дати собі та іншим раду.
Те, що я бачила в таборі, охоплює і спілкування, і роботу з тілом, і необхідність інтелектуального розвитку, і встановлення особистих кордонів. Це колосальний обсяг інформації. Ключовим тут є спосіб подачі. Тренери та фахівці потрібні для того, щоб перетворити суху теорію на доступну інформацію — «лайфхаки» та ключі, якими зможуть користуватися діти.
Дітей найважче зацікавити. Якщо ти можеш пояснити складну річ так, наче тобі три роки, і людина це зрозуміє, — ти справжній фахівець. Мені дуже подобається бути серед людей, які можуть пояснити навіть таку річ, як ментальне здоров’я, на простих прикладах.
Чесно кажучи, у 13 років я взагалі не розуміла, як працює ментальне здоров’я. Ми просто робили те, що подобається і що робить нас щасливими. Але ж не завжди все, що приносить ейфорію, є корисним. Тому ми й пояснюємо зараз на дуже простих речах, що є ефективним, корисним і що призведе до доброго стану.
Бо, які б індивідуальні ми всі не були, мозок і психіка працює за одними й тими самими технологіями у всіх. Різні лише моделі.
Звісно, підліток може стати і переважно буває більшим авторитетом у своїй групі, ніж дорослий, який намагається бути авторитетом. Це дуже характерно для їхнього віку. Тому важливо, щоб цей авторитет транслював корисні, світлі ідеї.
Це працює так, що ти бачиш просто класний приклад, і якщо він тобі підходить, ти його наслідуєш. Бачити це серед своїх однолітків — це ще крутіше і більш натхненно, тому що підлітки мають дуже міцний зв’язок між собою. Їм легше мати і прослідкувати свій позитивний вплив одне на одного за рахунок цієї близькості. Це такий собі безкінечний механізм енергії та кайфу.
Я дуже заряджена приїхала з табору. Наскільки я їх зарядила, настільки ж вони мене. У них так багато цього «палива».
Дата: 23.12.2025
Поділитися:
