Повномасштабна війна змусила українські школи шукати різні формати навчання і гнучко реагувати на зміну безпекової ситуації. Освітні заклади на прифронтових територіях переважно працюють дистанційно, у деяких містах облаштовують підземні школи, десь заклади працюють у змішаному форматі (чергують очну й дистанційну форму), комусь пощастило трохи більше й діти змогли повернутися за парти.
Вознесенський ліцей №8, що на Миколаївщині, хоч і працює офлайн, але часто проведення уроків у класах ускладнюють затяжні повітряні тривоги та відключення світла. Тож не завжди діти встигають опанувати всі теми з навчальної програми.
Щоб допомогти учням ліцею заповнити прогалини в знаннях, учителька англійської мови Ірина Лісоченко разом зі своїми колегами долучилася до проєкту ГО “Навчай для України” “Тьюторські catch-up центри: подолання освітніх втрат в умовах надзвичайних ситуацій”, який організація реалізує за сприяння Норвезької ради в справах біженців (NRC) в Україні та за фінансової підтримки Норвегії.
Педагогиня каже: ці безплатні додаткові заняття допомагають дітям не лише наздогнати пропущений матеріал, вони повертають їм відчуття опори, а ще дають простір для соціалізації, чого так не вистачало під час дистанційки. У цьому матеріалі пані Ірина розповідає докладніше про особливості занять із надолуження освітніх втрат, чим вони відрізняються від звичайних уроків і як вона створює атмосферу довіри й підтримки.
Індивідуальний підхід і підтримка — те, що відрізняє заняття з надолуження освітніх втрат від звичайних уроків. Учні розуміють, що тут немає оцінювання, а, отже, у них відсутній страх помилитися чи отримати нижчу оцінку, ніж очікували. Саме тому в них зникає внутрішня напруга та тривожність.
Головна мета таких занять — допомогти дітям наздогнати програму без стресу і фокусувати увагу на особистісному потенціалі кожного учня та кожної учениці, зауважує Ірина Лісоченко. Саме в цьому й полягає тьюторський підхід, який пропонують у межах проєкту з надолуження освітніх втрат від ГО “Навчай для України”.
Знайомство пані Ірини із тьюторським підходом розпочалося ще весною з низки тренінгів від громадської організації, де вчительству розповідали про інструменти для надолуження освітніх втрат, а також основи психологічної стійкості.
“Зараз багато хто говорить про необхідність психологічної підтримки учнівства, однак досі не всі вчителі знають, як це зробити правильно, щоб не нашкодити дитині. Це важливо, адже в класах є діти з різним досвідом і вони можуть по-своєму реагувати на навчальний матеріал, теми для обговорень, повітряні тривоги тощо”, — розповідає Ірина Лісоченко.
Роботу з надолуженням освітніх втрат учителька разом із колегами розпочала ще влітку. Тоді в ліцеї проводили тритижневий інтенсив для 5–11 класів. Каже, що спочатку хвилювалися, чи наберуть необхідну кількість дітей у групах, але охочих було чимало. Щоб визначити потреби кожної дитини, учителі проводили вхідне анкетування зі своїх предметів. Звісно, першочергово надавали перевагу тим дітям, які мали початковий, середній і достатній рівні знань, але також не відмовляли й тим, хто мав впевнені знання.
“Ми розуміли, що для когось із дітей ці заняття стануть можливістю не тільки покращити свої знання, а й соціалізуватися, поділитися досвідом і відчути підтримку від своїх однолітків та вчителів”, — наголошує пані Ірина.
Під час тьюторських занять. Фото надане Наталею Ясишеною
Продовжили заняття з надолуження освітніх втрат у ліцеї й восени, де впродовж трьох місяців діти мали змогу двічі на тиждень відвідувати заняття з різних предметів, а також доєднуватися до “тьюторських годин” — це час, коли вчителі можуть поговорити з дітьми про їхні інтереси, таланти, сильні сторони, переживання (про це розповімо детальніше трохи нижче — ред.).
“Я працювала з п’ятикласниками. Наші заняття відбувалися двічі-тричі на тиждень: і в будні після уроків, і суботами. Працювали ми й в умовах відключень світла, і в укритті, коли були тривоги, але всіх об’єднувало одне бажання — бажання вчитися. Навіть попри те, що заняття, як правило, тривали 45 хвилин, часто учні залишалися довше, щоби просто поговорити, поділитися своїми переживаннями, спостереженнями, і я давала їм цей простір”, — пригадує вчителька.
За її словами, під час звичайних уроків, коли потрібно встигнути виконати програму, не завжди є час просто поговорити з дітьми й приділити увагу кожному та кожній. Натомість заняття з надолуження освітніх втрат дають можливість зупинитися, не поспішати та сфокусуватися саме на потребах учнівства. Якщо потрібно, учителі також можуть присвятити окремим темам не одне, а кілька занять.
На викладання, як зауважує Ірина Лісоченко, також впливає і кількість дітей: на таких заняттях працює не весь клас, а невелика група, як правило, до семи-дев’яти учнів та учениць. Це значно полегшує навчання, адже дає змогу налагодити якісну комунікацію англійською мовою з кожним та кожною. У звичайному класі з 20–25 учнями важко забезпечити активну мовленнєву практику і приділити увагу всім, з малими групами це значно легше та ефективніше.
“Коли через кілька тижнів дитина, якій раніше не подобалась англійська мова, раптом каже: «Мені подобається!», ти розумієш цінність цього підходу. Можливо, знання ще не ідеальні, але дитина вже інакше сприймає предмет, не боїться і найголовніше — стає зацікавленою”, — ділиться вчителька.
Пані Ірина каже, що завжди на початку занять старається відстежувати настрій дітей. Налагодити комунікацію і створити позитивну атмосферу їй допомагають короткі інтерактивні вправи, які ще називають криголамами. Через один із таких криголамів у вчительки з учнями навіть виникла особлива традиція — чаювання.
“Одного разу ми розпочали заняття англійської мови з криголама, де діти теж мали обрати зображення, що відповідає їхньому настрою. Серед картинок було кілька із чашкою чаю — і більшість учнів обрало саме їх. Коли я попросила пояснити вибір, з’ясувалося: хтось не встиг поснідати зранку, а для когось ця картинка означала тепло й комфорт, — розповідає педагогиня. — Тоді я запропонувала пригостити всіх чаєм. У мене були одноразові стаканчики, я заварила чай, і діти пили його протягом заняття. Це створило в класі особливу атмосферу затишку та довіри”.
Якщо ж учні прийшли на заняття втомленими (часто заняття відбуваються після всіх уроків), тоді вчителька проводить фізкультхвилинки: діти можуть потанцювати під якусь з англійських пісень-руханок, або ж зробити інші вправи, щоб трішки збадьоритися.
А щоби утримувати увагу дітей упродовж заняття, пані Ірина чергує різні види активностей: якщо діти знудилися читати, то вчителька пропонує їм щось послухати, подивитися, написати. На допомогу їй також приходять посібники із різними вправами, іграми, темами, які вчительству надали в межах проєкту.
“Для мене було дуже цінно, що нам запропонували готові рішення — це суттєво економить час, якого вчителям завжди не вистачає. На заняттях з англійської я часто використовую вправи з предметного посібника, до речі, найбільше дітям подобаються інтерактивні завдання на платформі WordWall. Під час тьюторських годин застосовую матеріали з фасилітаційного посібника, де, зокрема, є різні вправи для заспокоєння, самоаналізу та багато іншого”, — зауважує вчителька.
Додамо, що доступ до посібників для надолуження знань та навичок із шести предметів для 5–11 класів можна отримати безплатно на сайті організації за цим посиланням.
Як згадувалося раніше, крім предметних занять, пані Ірина також проводила з учнями тьюторські години, під час яких вони говорили про емоції, таланти, хобі, мрії, сильні сторони, критичне і креативне мислення та багато іншого. Вона каже, що такі розмови дають змогу учнівству краще розкритися.
“Пригадую, у мене в групі була дівчинка, якій англійська давалася дуже важко. Під час занять вона переважно мовчала, соромилася читати вголос, бо боялася зробити помилку. Під час однієї з тьюторських зустрічей ми якраз говорили з дітьми про те, що робити помилки не страшно, адже так ми навчаємось. Дівчинка побачила, що інші теж помиляються, але при цьому не бояться рухатися далі, тож із кожним уроком вона ставала впевненішою. Дуже допомогла й підтримка однокласників: вони підбадьорювали її, повторювали, що в неї все вийде. Тепер ця учениця серед перших, хто хоче відповідати”, — радіє Ірина Лісоченко.
Також під час тьюторських годин значну увагу приділяли й психологічній стійкості. Вчителька каже, що часом, коли лунає повітряна тривога, хтось із дітей може дуже тривожитись, а це може передаватися іншим. Тому педагогам важливо знати техніки та вправи, як заспокоїти учнів у такі моменти.
“На заняттях я пояснювала дітям, як наше тіло може реагувати на стрес. Разом ми тренувалися дихати по квадрату, рахували різні предмети в укритті, щоби перемкнути увагу. Тут маю сказати, дуже допомогли матеріали з Better Learning Programme, розробленої Норвезькою радою в справах біженців (NRC). Там зібрані готові вправи, за допомогою яких із дітьми можна говорити про страх, про те, як діяти в стресових ситуаціях“, — ділиться вчителька.
Часто бувають дні, коли учні приходять на заняття після повітряної тривоги, обстрілів або ж відключень світла. Не всі встигають у таких умовах виконати домашнє завдання, хтось взагалі немає мотивації навчатися і виглядає засмученим, тож, за словами Ірини Лісоченко, учителям важливо проявляти емпатію.
“Підтримка має бути невіддільною частиною навчання. Якщо дитина не виконала завдання, бо не було світла чи були інші складнощі — нічого страшного, зробить наступного разу. Ми всі живемо в однакових умовах, тож важливо не тиснути, а підтримати”, — зазначає вчителька.
Крім цього, пані Ірина наголошує і на тому, що зараз навіть у межах одного класу можуть бути діти з різним життєвим досвідом: у когось батьки на фронті, хтось втратив рідних чи друзів, хтось був змушений покинути рідну домівку… Тому й навчальні матеріали, і формати роботи потрібно добирати особливо уважно.
“На одному з моїх занять, коли дійшла черга відповідати до наступного учня, він сказав, що не хоче брати участі. Я не стала наполягати. Але він сам почав розповідати, що не спав цілу ніч, бо тривожився про тата, який не виходив на зв’язок. У цей момент я зрозуміла, у яких умовах іноді живуть наші діти, а ми при цьому очікуємо від них концентрації, знань чи правильної вимови. Думки цього хлопчика були зовсім не про англійську мову”, — розповідає вчителька.
Вона каже, що спочатку розгубилася, бо не знала, як краще побудувати взаємодію: продовжувати заняття чи зупинитися і вислухати? Але якщо дитина вже почала говорити про свої переживання при всіх, отже, це болить і треба дати їй простір висловитись. Згодом, щоби перевести увагу дітей на щось позитивне, учителька попросила намалювати їх те, звідки вони черпають енергію і що допомагає їм справлятися в нелегких ситуаціях.
“Це допомогло хлопчику зосередитися на тому, що його підтримує і заспокоює. Такі техніки з тьюторських занять часто стають необхідними прямо посеред звичайного уроку”, — наголошує педагогиня.
Пані Ірина каже, що за час проєкту зрозуміла, наскільки важливо враховувати психологічний стан дитини та її готовність до навчання.
“Як ми можемо вимагати знань, якщо дитина емоційно виснажена чи не спроможна зосередитися? Саме тому важливо не лише вичитувати програму, а і звертати увагу на індивідуальні потреби учнівства. Краще зробити менше, але якісніше, адже якість засвоєних знань залежить не так від кількості вправ, як від того, що дитина відчуває і чи готова вчитися“, — зауважує Ірина Лісоченко.
За її словами, проєкт змінив не тільки учнів, а і її підхід до роботи. Учителька переконалася, що зараз педагогам не достатньо давати лише навчальний матеріал, потрібно навчити дитину вчитися в тих обставинах, у яких зараз живе багато українців: з відключеннями світла, повітряними тривогами, нічними обстрілами…
“Виконання програми важливе, але набагато важливіше — орієнтуватися на дитину, її темп та емоційний стан. Якщо дорослим зараз важко, то дітям тим більше. І дуже цінно, що такі проєкти, які створює зокрема й ГО «Навчай для України», допомагають учням розвиватися і навчатися, якими б не були обставини”, — підсумувала Ірина Лісоченко.
