Громадська організація «Навчай для України» створила офлайн-кампанію для київського метро, спрямовану на популяризацію культури турботи про себе серед підлітків і дорослих. Ініціатива стала продовженням роботи організації над подоланням освітніх втрат, які значно загострилися після початку повномасштабної війни.
Кампанія реалізується у межах багаторічної програми стійкості 2024-2026 (MYRP (читається МІРП)), фінансується Education Cannot Wait (ECW) та впроваджується за підтримки Міністерства освіти і науки України
Від початку повномасштабного вторгнення команда системно працює з академічною успішністю та освітніми втратами дітей. Нове дослідження організації показало: на здатність навчатися суттєво впливає психологічний стан. Навіть якісно проведений вчителем урок не гарантує результату, якщо дитина не виспалася через нічні тривоги або перебуває у стані постійного стресу.
Дослідження також виявило низький рівень довіри підлітків до шкільних дорослих: лише 8% опитаних готові звернутися до них по допомогу, тоді як 23% обирають підтримку ровесників. Саме тому в межах програми «Імпульс» організація залучає підлітків до ролі амбасадорів — вони стають провідниками ідей турботи про ментальне здоров’я для своїх однолітків.
Окрім роботи напряму із підлітками, кампанія звертається і до дорослих. У ГО «Навчай для України» наголошують: саме дорослі формують поведінкові моделі, які діти переймають у ставленні до себе. Тому відповідальність за культуру самопідтримки лежить не лише на молоді, а й на дорослих.
В основі кампанії — серія простих, емоційно впізнаваних візуалів із короткими повідомленнями-нагадуваннями. Центральний образ — серце, намальоване недосконало, поза контурами. Він символізує головну ідею: не потрібно бути ідеальними, щоб бути.
Ми віримо, що турбота про себе — це не слабкість, а навичка, яка допомагає вчитися, жити і триматися, — каже Леся Кравчук, координатора програми амбасадорів ментального здоровʼя підлітків «Імпульс». — Ця кампанія — про слова, які іноді дуже хочеться почути. Про нагадування, що з нами все окей, навіть коли складно.
Візуальні образи — їжак, що згорнувся в клубок, квітка крізь асфальт, розтягнута пружина чи людина на біговій доріжці — інтегруються у повсякденний простір: міські середовища, дороги до роботи чи навчання. Ідея полягає в тому, щоб ці повідомлення “зустрічали” людей у звичайному житті — у момент, коли вони найбільше цього потребують.
У команді підкреслюють, що слова теж іноді можуть стати точкою опори. Адже шукати опору — у собі чи інших — це і значить бути людиною.
Кампанія говорить про різні стани, які часто замовчуються або знецінюються:
- Бути неідеальним — це нормально.
- Захищати свої межі, коли боляче чи страшно, — природно.
- Боятися невідомого — природно.
- Сумувати без причини — нормально.
- Сумніватися і змінювати рішення — це частина процесу.
- Не знати і не розуміти одразу — теж нормально.
- Дозволяти собі радість навіть у складні часи — важливо.
- Рухатися повільно або не бачити результат одразу — теж окей.
- Не витримувати напругу і просити про підтримку — окей.
